Radio BG

На Radio BG триває літературний марафон, у ході якого студенти та викладачі Університету Грінченка рефлексують свій біль війни через змістовні поетичні й прозові рядки відомих українських літераторів, записані перед мікрофоном у власному виконанні.

Сьогодні до вашої уваги – уривок “Ода маршрутці” із книги Ірен Роздобудько ”Одного разу”, який читає студентка 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка (освітня програма “Міжнародна журналістика”) Світлана Баштанна.

…Одного разу ми народжуємося на свiт. Починаємо шукати сенс життя. Робимо помилки. Розчаровуємося. Падаємо. Злiтаємо. Вiримо. Зневiрюємося. Шукаємо вчителiв – або самi стаємо вчителями. Любимо – або не знаходимо любовi. Сперечаємось – або дозволяємо себе переконати. Робимо свiй вибiр – або пливемо за течiєю. Вiримо, що добро перемагає зло, – або самi стаємо злом.

Одного разу…

Через війну в Україні мільйони наших співвітчизників були змушені полишити свої домівки.
Багато хто, шукаючи прихистку, виїхав за кордон. Одна з них – Поліна Андреєва, студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка (заочна форма навчання), котра подолала довгу дорогу поневірянь із Києва до Німеччини.

На власному прикладі вона розповідає слухачам Radio BG про те, як німці приймають українських біженців.

Попри те, що рашисти оголосили про здобуття повного контролю над Маріуполем, український прапор продовжує майоріти над нескореною “Азовсталлю”. Як і скрізь по всьому світу.

Синьо-жовтий колір тепер асоціюється з незламністю, відважністю та нескоренністю українців. Перефразовуючи слова геніальної Ліни Костенко, можна, мабуть, сказати так: “А ви думали, що синьо-жовтий так просто. Синьо-жовтий – це супер! Синьо-жовтий – це ексклюзив!”…

А чи всі ви, шановні слухачі, знаєте історію виникнення нашого прапора? І чому саме ці кольори представляють Україну на світовій арені? 

Кореспондентка Radio BG, студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Крістіна Чагарна вирішила заглибитися в історію нашого національного стягу. І саме про це її черговий матеріал.

Передусім, абсолютній більшості російського загалу. Тому вона й беззастережно підтримала путіна та його камарилью, котрі, зокрема, під фальшивим лозунгом боротьби з нашими національними героями оголосили проведення так званої “спецоперації РФ в Україні”.

У сьогоднішньому інформаційно-аналітичному випуску Radio BG ми поговоримо про явище бандерофобії, а також розберемося, чому на росії всі так бояться та ненавидять Степана Бандеру, а деякі з росіян і досі вірять, що він живий та навіть призначають винагороду за його голову.

Матеріал на цю тему підготувала студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Крістіна Чагарна.

Фото: Sergei Supinsky (AFP).

8 травня Україна відзначала День пам’яті та примирення, а 9 травня – 77-у річницю перемоги над нацизмом у Другій світовій війні.

Дотепер в українському суспільстві тривають дискусії щодо дати відзначення Дня перемоги.
Якими були передумови цієї проблеми і як трансформувалося сприйняття людей — розбирався оглядач Radio BG, студент 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Олександр Присяжнюк.

Свою невигадану історію початку війни 24 лютого та порятунку її київської сім’ї від обстрілів російських загарбників слухачам Radio BG розказує студентка 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Анастасія Мосєєва.

Саме про це її репортаж.

Війна – це стрес. Саме такий стан надзвичайної психологічної напруги пережили мільйони українців у перші дні повномасштабного російського вторгнення.

Психологи називають це нормальною реакцією організму на небезпеку. Але довго у такому стані жити не можна – страх і паніку треба подолати.

Як це зробити? Кореспондентка Radio BG, студентка 4 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Анастасія Дегнера звернулася за порадою до психологині Ольги.

Фото: Getty images.

Місто-герой Маріуполь стало символом непохитності українського народу. І водночас нашим болем, нашою пекучою раною. Тому що звірства російських окупантів, які вони чинять у місті, що поєднало багаті культури древніх греків, османів, кримських татар і козаків, можна порівняти з трагедією сирійського Алеппо. Рашисти буквально зрівняли українське місто із землею…

Почуття відчаю і безпорадності просто розривають серце студентки 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка, маріупольчанки Катерини Жульової – від того, що вона нічим зараз не може допомогти своєму рідному місту і змушена лише здаля спостерігати, як воно стікає кров’ю від завданих ран…

“Але ж ти не помреш, мій рідний Маріуполь, – заклинає Катерина. – Ти будеш для мене завжди таким – міцним, щирим, гостинним та теплим! Тільки не кидай нас, будь ласочка! Ми ще вдихнемо у тебе нове життя, сміх та доброту! Не забуваючи пам’ятати тих, хто залишися в тобі назавжди…”.

Фото: Reuters/Aleksander Ermochenko.

Навіть під час війни українці не втрачають здоровий глузд і почуття гумору, котрі, перефразовуючи колись популярну радянську пісню, нам воювати і жити допомагають, неабияк піднімають бойовий дух народу.

Кореспондентка Radio BG, студентка 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Валерія Андрійченко підготувала короткий огляд найкращих, на її думку, мемів українського твіттера про російсько-українську війну.

Фото: t.me/bpz_ua