Radio BG

Ти, мабуть, одразу зрозумів, шановний читачу і слухачу, про яку саме армію сказано у заголовку до цього допису.
Так-так, про ту, яка підло, жорстоко й широкомасштабно вдерлася 24 лютого 2022 року на територію нашої України. Це вони себе так величають…

А насправді, це – міф. І його сьогодні в ефірі Radio BG розвінчує наш коментатор, студент 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Олександр Присяжнюк.
І робить це він у властивій йому іронічній манері.

Фото: Генеральний штаб ЗСУ/Facebook

Російські загарбники окупували частину Херсонської області, зокрема, її степову перлину – Таврію.
Край, оспіваний в однойменному романі Олеся Гончара.

З його сторінок у незбагненній красі перед читачем постають мальовничі картини південного українського степу, якому роковано було стати ареною історичних подій…

Як і нині, коли доля України, зокрема, вирішується й у битві за Таврію.

На знак підтримки мужніх херсонців, які протистоять у ці дні російській окупації, студентка 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка (освітня програма “Міжнародна журналістика”) Анна Міщук записала на практичному занятті з “Постановки голосу” ось цей короткий уривок із роману О.Гончара “Таврія”.

Позаду – перший місяць із початку повномасштабного вторгнення російських військ на територію України.

Українці поступово пристосовуються до життя в нових, але, будемо сподіватися, тимчасових умовах.
Хтось вирішив знайти прихисток за кордоном, хтось – перечекати лихоліття на заході України.

Близько 2-х мільйонів киян також змушені були покинути столицю. Але чимало людей продовжують жити звичайним життям у передмісті.

Про це – у репортажі спеціальної кореспондентки Radio BG, студентки 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Валерії Цуби.

Це риторичне запитання ставить передусім перед собою і перед своїми однокурсниками студентка 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка, спеціальна кореспондентка Radio BG Анастасія Гребенюк.

І знаходить ствердну відповідь: “Воюємо на інформаційному фронті! Саме тут зараз передова всіх українських журналістів, усіх медійників”.

А ще – не забуваймо під час війни про інформаційну гігієну, нехтування якою може лише лити воду на млин ворогів.

Світлина: depositphotos/serenko_nata

Цей публіцистичний рядок, взятий нами у заголовок, належить українському романісту, поету, перекладачеві та есеїсту Андрію Любці.

Менше ніж 3 тижні тому на медіаресурсі “Глуzд” з’явилася стаття А.Любки “В мене відчуття дежавю”.
У ній член Українського ПЕН-клубу висловлює свій погляд на підлу війну, розв’язану росією проти України, та захоплюється мужністю й героїзмом наших захисників. За його словами, зараз для всіх українців настала мить істини:

“Ми переживаємо мить просвітлення, бачимо свою країну й народ, мов через рентген. Бачимо справжню сутність, те, що й робить нас українцями. Навіть тих, хто ніколи особливо себе патріотом не вважав. Вона, ця древня сила, просто виходить, просвічується через нас сьогодні. Бо це мить абсолютного єднання, коли і малий і великий об’єднуються перед навалою хана Батия…

…Ворог ступив на нашу землю й розбудив не просто людей, а розбудив силу, що робить нас нами. Силу нашої землі і всіх поколінь пращурів, які в ній лежать. Мить істини”.

Полум’яне слово Андрія Любки надихнуло й багатьох грінченківців, як, наприклад, Тетяну Зуб – студентку 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка (освітня програма “Видавнича справа та редагування”).

Послухайте у її виконанні вірш Андрія Любки “Наше життя”, який вона записала спеціально для Radio BG на занятті з дисципліни “Постановка голосу”.
Їй-право, кожно слово у ньому – про наше сьогодення…

Роздуми Валерії Постнікової, студентки 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка, біля обстріляної 15 березня 2022 року російською ракетою багатоповерхівки на Оболоні.

І сказані на мікрофон документальні свідчення очевидців того злочину – як доказова база для Міжнародного кримінального суду в Гаазі…

Фото: Вікіпедія.

Як і очікувалось, основний удар широкомасштабного російського вторгнення припав на північ, схід та південь України.
Натомість західні області залишаються порівняно безпечними, через що саме там зараз концентруються біженці з гарячих точок нашої держави…

У їхньому числі опинився і студент 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Олександр Присяжнюк, який евакуювався до міста свого дитинства – Хмельницького.

Звісно, війна відчувається і тут – в обличчях людей, на прилавках магазинів, під час повітряних тривог і перегляду новин по ТБ про ракетні удари по Львову й Івано-Франківську…
Проте Хмельницький залишається все таким же спокійним і зануреним у свій провінційний сон.

Саме такі картинки з життя подільського міста в умовах воєнного стану ви можете почути у матеріалі спеціального кореспондента Radio BG Олександра Присяжнюка.

Фото: Альбіна Карман.

У неділю ввечері, 20 березня, рашисти знову завдали серію ракетних ударів по столиці України.

Зокрема, у Подільському районі Києва внаслідок ворожого обстрілу зайнялися торговельний центр та автомобілі на парковці…

На місці події побувала спеціальна кореспондентка Radio BG, студентка 2 курсу Інституту журналістики Університету Грінченка Тетяна Камлова.

19 березня 2022 року відзначає свій 92-й день народження геніальна українська поетеса-шістдесятниця Ліна Василівна Костенко. 

Жінка-герой, яка стала незаперечним моральним авторитетом для всіх українців. Особливо зараз, у період російської агресії, коли її гостре публіцистичне слово надихає і окриляє захисників Вітчизни…                       

…Радіозарисовку «Від імені болю. Феномен творчості Ліни Костенко», приурочену до дня народження поетеси, студентка 2 курсу Інституту журналістики Валерія Цуба готувала для Radio BG ще у мирний час, незадовго до початку широкомасштабного російського вторгнення в Україну. І навіть у страшному сні не могла уявити, що ми будемо переживати страшні ракетні обстріли і бомбові удари ворога, а лягаючи спати, як «Отче наш», щодня повторюватимемо рядки її поезії:

«Вечірнє сонце, дякую за день!
За цю потребу слова, як молитви!»…

А у виконанні іншої студентки-другокурсниці Інституту журналістики (освітня програма «Міжнародна журналістика») Єлизавети Єрошкіної будемо слухати сьогодні життєстверджуючий уривок із роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай» (розділ IX):